Причини аутизму, діагностика та лікування аутизму

Причини виникнення аутизму

У середині ХХ століття випадки аутизму реєструвалися досить рідко. В даний час завдяки вдосконаленню діагностичних методик, розробкою яких активно займаються американські фахівці, вдається розпізнати захворювання на ранній стадії - в той період, коли воно найкраще піддається корекції.

Статистичні дані, засновані на дослідженнях, що проводяться у США, свідчать про те, що з кожним десятиліттям поширеність аутизму збільшується. Якщо у 70-х роках XX століття з 10 тис. дітей лише одній дитині ставили подібний діагноз, то до 2015 року захворюваність підвищилася до однієї дитини із 88 дітей.

Відсутність інформації про поширеність аутизму серед населення пояснюється недостатньою увагою з боку громадськості до цієї медичної проблематики. За неофіційними даними аутистів у України анітрохи не менше, ніж в Америці.

Збільшення кількості зареєстрованих випадків аутизму не може не викликати побоювань фахівців, але досі жодне проведене дослідження не дало чіткого уявлення про те, з чим це пов'язано. Фахівці, які займаються даною проблематикою, схильні вважати, що єдиного першоджерела хвороби немає, її викликає сукупність причин. До несприятливих стимулюючих факторів, що умовно зумовлюють виникнення аутизму, відносяться:

• генна мутація;
• гормональний дисбаланс;
• порушений метаболізм;
• ушкодження центральної нервової системи органічного характеру;
• ускладнений перебіг інфекції (вірусної чи бактеріальної);
• тривала неконтрольована антибіотикотерапія;
• інтоксикація ртуттю;
• гостре хімічне отруєння жінки під час виношування.

Достовірних даних про чітку кореляцію між переліченими вище ознаками та настанням аутизму не існує, проте з високим ступенем ймовірності встановлено, що будь-який з них, накладаючись на генетичну схильність, потенційно небезпечний з точки зору виникнення захворювання.

Аутизм: діагностика захворювання

Що раніше батькам вдасться розпізнати ранні симптоми аутизму, то ефективніше пройде лікування. Найбільш помітні результати корекції спостерігаються у дітей-аутистів, яким діагностували хворобу віком до двох років. Тому за наявності сприятливих факторів з особливою увагою слід поставитися до наступних проявів у дитини:

1. Порушення у розвитку промови. Відмінною рисою служить категорична відмова від вербального типу спілкування, згадка про себе в третій особі, уникнення особистісних займенників та звернень, бідний словниковий запас і повторення тих самих звукових поєднань або запозичених словоформ.
2. Неконтактність. Аутисти ніби замкнуті у своєму внутрішньому світі: вони уникають візуального контакту, не йдуть на руки (навіть до батьків), не посміхаються і не реагують на прохання, не помічаючи звернень.
3. Утруднена соціалізація. Дитина-аутист як виявляє емоцій, щодо її розуміння недоступні переживання і мотиви поведінки інших людей. Тому в колективі він поводиться відсторонено, намагаючись усамітнитися і не брати участі в міжособистісному спілкуванні однолітків.
4. Шаблонність у поведінці та напади агресії. Здійснюючи нескінченну кількість разів одну і ту ж дію, дитина може впасти в найжорстокішу істерику при найменших спробах змінити хід її дій. Агресія, що виникає при цьому, буває різноспрямованою – в одній третині випадків під час нападу вона звернена на самого аутиста.
5. Відсутність інтересу до пропонованих іграшок. Така поведінка дитини пов'язана з нерозумінням символічності предметів, призначених для ігор - лялькам, машинкам, іграшковому посуді і т. д. Слабо розвинене абстрактне мислення заважає сприймати їх як предмети для розваги.

Лікування аутизму у дітей

На даний момент терапія здійснюється на основі популярних програм, розроблених американськими вченими. Професійні методики включають комплексне навчання певним поведінковим сценаріям і ґрунтуються на повсякденному цілеспрямованому спілкуванні батьків та дитини. Ефективність лікування дитячого аутизму безпосередньо залежить від ступеня включеності в процес корекції найближчого оточення - батька та матері, сестер та братів, бабусь та дідусів.

Корекція повинна проходити під керівництвом досвідченого психіатра, але акцент ставиться на індивідуальній, буквально цілодобовій роботі з дитиною, і роль лікаря в цьому випадку скоріше спрямовує.

Лікування носить комплексний характер: до терапії на різних етапах підключаються працівники дитячого садка та школи.

Вчителі та вихователі в силу об'єктивних обставин (наприклад, чисельності дитячих колективів) і не здатні приділити того обсягу уваги, який потрібен такій дитині для повноцінної адаптації у суспільстві. Але знати про аутизм у свого вихованця вони повинні, щоб надати посильну допомогу в його соціалізації, і вжити заходів у разі виникнення загострених проявів хвороби – істерик чи нападів невмотивованої агресії.

---

Розвіяти агресію можна тут. https://fun.seo-meta.top/ навіть аутистам.

---

Методи лікування аутизму зводяться до виконання батьками наступних рекомендацій:

• Рутинні життєві навички (чистка зубів, одягання, прийом їжі тощо) прищеплюються шляхом регулярних повторень однієї й тієї ж дії. Пройшовши один раз певний ритуал, його потрібно повторювати день у день, не змінюючи послідовності виконання доти, доки дитина не освоїть навичку.
• Режим дня чітко розписується, тут теж важливо не відступати від запропонованого дитині розпорядку. Це правило, рекомендоване педіатрами для всіх дітей раннього віку, набуває особливої важливості щодо дітей-аутистів, оскільки так батьки створюють сприятливий ґрунт для нормального розвитку нервової системи.

Будь-яка емоційна струс, стресова ситуація чи перехід до незвичним дитині діям може закінчитися нападом агресії з боку.

• Спілкування з дитиною вибудовується за принципом максимального емоційного контакту із наполегливими повтореннями звернень у разі ігнорування прохання. Якщо він знаходиться в замкнутому стані і не реагує на звернення, в жодному разі не можна переходити на підвищені тони або карати його.
• Якщо діагноз поставлений у однорічному віці, рекомендується якнайчастіше встановлювати з малюком тактильний контакт. Ласкаві торкання та слова, заколисування, спільні активні ігри допомагають налагодженню емоційного контакту малюка з батьками, а через них – і з навколишнім світом.
• При виникненні в дітей віком істотних ознак мовних порушень у межах лікування аутизму організується спілкування невербальними методами. Дитині можна запропонувати висловлювати свої прохання чи реакції малюнками або обмінюватися з нею заздалегідь підготовленими картками із зображеннями.
• Дозоване фізичне навантаження дозволить мінімізувати наслідки стресових ситуацій.

Рекомендується регулярна ранкова гімнастика, плавання у басейні, інші види помірної фізичної активності. Фізичний розвиток дитини має бути добре продуманим, оскільки перевтома у разі неприпустимо.

Між заняттями спортом та іграми робляться значні перерви, щоб дитина могла побути в стані спокою, найкраще наодинці із самою собою.

Освоєння будь-якої навички дитиною-аутистом - це повільний процес, і поспіх або придушення ініціативи дитини лише уповільнять її.

Від батьків буде потрібно терпіння і суворе дотримання послідовності у навчанні. Щоб створити необхідні умови для ефективної корекції аутизму, а саме – максимально спокійну обстановку вдома та у тих навчально-виховних закладах, які відвідує дитина, батькам і самим потрібно зберігати спокій та уникати внутрішньосімейних конфліктів. Тому фахівці рекомендують сім'ям із подібною проблемою періодично відвідувати сімейного психолога та робити перерви на відпочинок, щоб не перевантажувати власну нервову систему.

Дитина-аутист: у яких випадках застосовують психотропні ліки?

Медикаментозна терапія нейролептичними та психостимулюючими препаратами призначається в рамках лікування аутизму при прояві неадекватних поведінкових ознак:

• сильних нападах агресії, спрямованих на оточуючих або на самого пацієнта, що загрожують завданням серйозних травм;
• тривалих депресивних станів;
• обсесивно-компульсивному синдромі (з виникненням нав'язливих думок та бажань);
• стійку гіперактивність.

Психотропні ліки застосовуються строго за показаннями, оскільки їх тривалий прийом лише полегшує зовнішні прояви аутизму, і призводить до збільшення стану хворого, ще більше уповільнюючи розвиток його адаптаційних і мовних можливостей.