Мікседема - причини та ознаки мікседеми

Мікседема може розвиватися внаслідок первинного чи вторинного гіпотиреозу:

• первинний гіпотиреоз розвивається і натомість захворювань щитовидної залози;
• вторинний гіпотиреоз розвивається на тлі гіпоталамо-гіпофізарної патології.

Причини

Головною причиною розвитку мікседеми є зменшення секреції тироксину та трийодтироніну щитовидною залозою.

Також причини мікседеми класифікують на первинні та вторинні.

Первинні причини:

• зменшення обсягу функціонуючої тканини щитовидної залози;
• аутоімунний тиреоїдит;
• вплив іонізуючого випромінювання;
• післяопераційні ускладнення;
• інфільтративні захворювання щитовидної залози;
• йодна недостатність;
• надлишок йоду.

Вторинні причини:

• гіпофізарний гіпотиреоз;
• гіпоталамічний гіпотиреоз.

Симптоми

При тривалому перебігу захворювання у пацієнтів формується типовий мікседематозний зовнішній вигляд, який характеризується загальною набряклістю.

Обличчя при цьому стає одутлим, маскоподібним, блідо-жовтого відтінку з відсутністю міміки.

Також симптоми виражаються залежно від ураженого органу чи системи органів.

Гастроентерологічні симптоми:

• хронічні запори;
• жовчнокам'яна хвороба;
• хронічний гепатит;
• набряклість мови.

Ревматологічні симптоми:

• поліартрит;
• полісиновіт;
• прогресуючий остеоартроз.

Дерматологічні симптоми:

• алопеція;
• поріднення, потьмяніння та випадання волосся;
• гіперкератоз;
• сухість шкіри;
• оніхоліз.

Психіатричні симптоми:

• депресія;
• апатичність;
• загальмованість;
• зниження пам'яті та концентрації;
• сонливість;
• уповільнення мови (мова «заплітається» у роті);
• деменція.

Гінекологічні симптоми:

• дисфункціональні маткові кровотечі;
• безпліддя.

Кардіологічні симптоми:

• діастолічна гіпертензія;
• дисліпідемія;
• гідроперикард.

Вкрай важким станом при мікседемі є мікседематозна кома.

Вона, як правило, розвивається у пацієнтів похилого віку з не діагностованим гіпотиреозом, а також може наступити і внаслідок інфекційних захворювань, переохолодження, травм. Мікседематозна кома проявляється різким зниженням температури тіла, частоти дихання, пульсу, артеріального тиску, гострою затримкою сечі, кишковою непрохідністю, серцевою недостатністю, гальмуванням ЦНС. Летальність мікседематозної коми становить 80%.

При виявленні будь-яких вищезгаданих симптомів необхідна консультація лікаря-ендокринолога з подальшим оглядом та діагностикою.

Діагностика

Діагностикою мікседеми займається лікар-ендокринолог.

Головними методами діагностики при мікседемі є:

• об'єктивний огляд пацієнта, пальпація, перкусія, аналіз скарг;
• гормональні дослідження рівня ТТГ та Т4;
• УЗД щитовидної залози (оцінка розмірів залози та вузлових утворень);
• сцинтиграфія (оцінка загального захоплення та функціональної активності вузлових утворень, виявлення ектопованої тиреоїдної тканини);
• пункційна біопсія (цитологічне дослідження тканини щитовидної залози);
• МРТ щитовидної залози;
• діагностика супутніх ускладнень

Лікування

Основним лікування мікседеми є:

• замісна гормональна терапія (прийом L-T4);
• прийом глюкокортикоїдів;
• корекція гемодинамічних та електролітних розладів;
• лікування супутніх ускладнень захворювання

Пацієнт не має значних обмежень, за винятком необхідності щоденного прийому L-T4.

У жодному разі не можна займатися самолікуванням, оскільки це може спричинити серйозні ускладнення, захворювання. Лікуванням мікседеми має займатися лише фахівець. Для призначення правильного лікування необхіднозаписатися на прийом до лікаря-ендокринолога.

Профілактика

Щоб убезпечити себе від розвитку мікседеми в майбутньому, насамперед необхідно:

• регулярно та своєчасно лікувати вже явні захворювання щитовидної залози;
• контролювати надходження йоду до організму;
• регулярно проходити УЗД щитовидної залози та профілактичний огляд у ендокринолога.

До груп ризику розвитку мікседеми належать:

• люди з наявністю сімейних захворювань, таких як цукровий діабет, будь-які захворювання щитовидної залози, первинна недостатність надниркових залоз;
• хвороби щитовидної залози у минулому;
• зоб;
• оперативні втручання на щитовидній залозі;
• вітіліго;
• перніцезна анемія;
• прийом деяких медикаментозних препаратів;
• підвищення рівня пролактину;
• зниження рівня натрію;
• анемія.