Нетримання сечі у жінок - причини та лікування недуги жіночого організму

Лікуванням нетримання займаються фахівці урологічних, гінекологічних та неврологічних відділень спеціалізованих медичних закладів. Це з тим, що така патологія перестав бути окремим захворюванням. Неконтрольоване сечовипускання вважається симптомом хвороб сечостатевої системи.

Основні причини та класифікація неконтрольованого виділення урини

Нетримання сечі суттєво погіршує якість життя жінки. Подібна проблема негативно впливає на можливість кар'єрного зростання та завдає безліч турбот у побут сім'ї. Тому часто джерелом патології стає психологічний аспект. Постійне хвилювання посилює симптоматику та призводить до неприємних ускладнень.

Також слід розглянути і фізіологічні чинники. У сучасній медицині урологічна недуга, пов'язана з мимовільним сечовипусканням, поділяють на кілька видів.

1. Стресове нетримання сечі. Цей тип патологічного стану діагностується у 50% випадків звернення за допомогою до вузькоспрямованих фахівців. Джерелом неприємного прояву стає ослаблення м'яза сечівника (сфінктера). До групи ризику потрапляють жінки, які перенесли операції на органах малого тазу, вагітність, складні пологи. Ще одним поширеним фактором, що провокує недугу, є вікові зміни.
2. Ятрогенні порушення у сечостатевій системі. Нерідко причиною неконтрольованого виділення сечі стає тривале чи неправильно підібране фармакологічне лікування. Дуже важливо попередньо вивчити інструкцію до препаратів, що призначаються. Нетримання урини входить до переліку побічних процесів медикаментозних засобів з естрогенами, колхіцином, седативними компонентами. Спровокувати патологічний стан можуть антидепресанти та адреноміметики.
3. Імперативне сечовипускання. Джерелом такого типу проблем є гіперактивність сечового міхура. При нормальному функціонуванні внутрішніх систем гострий позив виникає після накопичення надлишкового обсягу урини. Патологічне стан характеризується необхідністю відвідувати вбиральню навіть за малому скупченні рідини. І тут будь-який зовнішній подразник (шум, світло) може спровокувати неконтрольовану реакцію організму.

Існують й інші менш поширені типи нетримання урини. Проблема може бути викликана ускладненням різних захворювань та порушеннями у роботі м'язів тазового дна. Патологія нерідко виникає при ожирінні, склерозі, інфікуванні сечового міхура, аномальній будові внутрішніх органів, хронічному кашлі.

Симптоматика та діагностика нетримання сечі

Проблеми із сечовипусканням у жінок проявляються по-різному. Звичайно, основною ознакою патологічного стану стає неконтрольоване виділення рідин тіла. Але, крім цього, необхідно звернути увагу на неприємне відчуття стороннього тіла у піхву, неповне спорожнення сечового міхура та часті різкі позиви до туалету.

При виявленні таких симптомів необхідно звернутися за допомогою до лікаря. Насамперед фахівець проведе опитування хворої. Необхідно заздалегідь підготуватися до питань про дії, при яких відбувається виділення урини (чхання, сміх, фізична перенапруга, різка зміна становища тіла), кількість походів у вбиральню протягом дня та приблизний обсяг сечі, що виділяється за останні 24 години.

Нерідко представниці слабкої статі не можуть точно визначити кількість урини. Для уточнення даних рекомендується проведення тесту PAD. Суть діагностичного методу полягає у використанні спеціальних прокладок, які необхідно зважувати до та після використання. Тривалість такого тестування становить від 20 хвилин до кількох діб.

Для підтвердження початкового діагнозу лікар призначає додаткові лабораторні та апаратні дослідження. Аналіз сечі (необхідна перша ранкова порція урини) покаже концентрацію еритроцитів, лейкоцитів та наявність запального процесу при інфекційному ураженні. Ультразвукове дослідження, магнітно-резонансна томографія та вагінальне дослідження візуалізують атрофію слизової оболонки, великі нориці, випадання органів малого тазу та інші аномалії будови.

Лікування патологічного стану

Вибір терапевтичних процесів безпосередньо залежить від правильності поставленого діагнозу. Для зменшення дискомфорту, пов'язаного з частими позивами у вбиральню та мимовільним сечовипусканням, необхідно усунути джерело негативних змін у роботі сечостатевої системи.

На початкових етапах рекомендується змінити свій спосіб життя та виконувати спеціальні вправи. Фахівці нашої клініки радять:

• контролювати масу тіла (ожиріння порушує нормальне розташування внутрішніх органів, провокує підвищений внутрішньочеревний тиск);
• відмовитися від будь-яких напоїв та продуктів, що містять кофеїн (такі елементи раціону провокують різкі позиви);
• кинути палити (хронічний кашель є однією з основних причин нетримання сечі);
• вести щоденник сечовипускання (багато лікарів рекомендують скласти графік відвідування туалету).

Окремо слід згадати про вправи Кегеля. Суть методики полягає у постійному тренуванні м'язів, задіяних у процесі контрольованого виділення урини. Для цього жінка може намагатися на деякий час затримувати струмінь під час реального сечовипускання, повільно скорочувати або різко стискати періуретральну та перивагінальну мускулатуру. Дозволено використання спеціальних тренажерів, що дозволяють правильно навантажувати інтимні м'язи.

Нетримання сечі можна контролювати за допомогою лікарських засобів. Після комплексного обстеження призначають гормональну терапію (для жінок кліматичного віку), засоби, що знижують або підвищують тонус стінок сечового міхура, антидепресанти та антихолінергіку.

За певних умов рекомендується хірургічний вплив. Операція стає необхідністю, якщо класичне лікування не дало потрібних результатів.

Найбільш ефективні:

• ін'єкції об'ємоутворюючих препаратів (метод застосовують при неможливості фіксації уретри в правильному положенні та нестачі м'яких тканин);
• лапароскопічна кольпосуспензія (фіксація тканин до пахвинних зв'язків);
• слінгові малоінвазивні операції (введення під шийку сечового міхура спеціальної сітки, що знижує ризик неконтрольованого виділення урини при підвищеному внутрішньочеревному тиску).

Профілактика нетримання сечі полягає у контролі водно-сольового балансу, правильному збалансованому харчуванні та веденні активного способу життя. Жінкам, які потрапляють у групу ризику, необхідно нормалізувати свою вагу, боротися із запорами (прийом проносних, вживання продуктів, багатих на клітковину) і виконувати вправи щодо зміцнення м'язів тазового дна.