Емоційне вигоряння: причини, стадії, профілактика та лікування

Незважаючи на актуальність проблеми синдрому емоційного вигоряння (РЕВ) сьогодні, увага до цього психічного розладу приділялася ще у 60-х роках ХХ століття. Тоді в США з'явилися спеціальні соціальні служби, які надають допомогу безробітним, людям, які постраждали від насильства, інвалідам та ветеранам війни. Внаслідок роботи таких реабілітаційних центрів вчені дізналися про існування професійного виснаження. У 1974 році американський психіатр Герберт Фрейденберг запровадив поняття «сидром емоційного вигоряння», визначив причини, головні ознаки та стадії хвороби.

Синдром емоційного вигоряння: що це

РЕВ – втрата людиною енергії, всеосяжне тілесне і душевне виснаження, механізм психологічного захисту організму, у якому він повністю чи частково «вимикає» емоції у відповідь дратівливі чинники. У більшості випадків недугу ототожнюють із професійним згорянням, що передбачає руйнування людського Я під впливом стресів на роботі.

Хто страждає на емоційне вигорання

Як не дивно це звучить, але 80% лікарів зі спеціальністю психолога і психіатра страждають на цю недугу, маючи різний ступінь його виразності.

Працюючі у сфері педагогіки, соціальної політики та правоохоронних органів також перебувають у зоні ризику. У світі СЕВ вибирає собі «жертв» як серед людей соціальних професій – він безсоромно вторгається у особисте життя людини. Безмежний потік інформації, шалений темп життя, технологічні досягнення, всілякі розваги та тотальна нестача часу – все це накладає свій відбиток на психіку людини, роблячи її більш уразливою та наближаючи людей різних професій до емоційного вигоряння.

Емоційне виснаження часто схильні до людей, які перебувають під регулярним контролем, або так звані надконтрольовані особистості. Подібний психічний розлад нерідко проявляється у домогосподарок та творчих особистостей.

Багато видів професійної діяльності включають доступність працівника в режимі 24/7, регулярні відрядження, цілодобовий активний стан смартфона, ноутбука, планшета або інших гаджетів. Сум'яття, висока конкурентність, прагнення бути на гребені успіху та звичайна фізична перевтома від інтенсивного темпу життя – все це збільшує ймовірність появи синдрому емоційного вигоряння.

Симптоми особистісної деформації

• відчуття тотального спустошення та безнадійності (сумнів щодо правильного вибору професії, апатія до раніше улюбленої справи, жалю про втрачений час);
• розвиток негативного ставлення до оточуючих (колег, клієнтів, близьких);
• падіння самооцінки (почуття власного безсилля, нездатності зробити щось хороше та якісне, відхід на другий план);
• швидка стомлюваність та втрата інтересу;
• світ втрачає фарби, відчувається безвихідь.

Чи не доводьте себе до нервового зриву. Якщо ви виявили у себе схожі ознаки, але самостійно не в змозі протистояти їм, зверніться до кваліфікованого психолога, щоб ситуація не перейшла в хронічний депресивний стан.

До такого якісного переходу особливо схильні люди зі шкідливими звичками (алкоголізм, куріння, прийом стимуляторів енергії), оскільки намагаються заглушити прояви синдрому додатковими дозами енергетиків, сигарет чи алкоголю, що лише посилює становище.

Стадії вигоряння

Психіатри створили кілька видів градації розвитку синдрому емоційного вигоряння. Американський вчений Джордж Грінберг визначив п'ять ступенів психологічного виснаження:

• «Медовий місяць»: людина задоволена собою, своєю роботою, навіть відчуває ентузіазм йти далі, але постійні стреси відбирають задоволення від виконаної роботи, рівень енергії поступово знижується.
• «Нестача палива»: нестабільний сон, втома, необхідна додаткова мотивація до дій, падає продуктивність, дестабілізація самоорганізації, людині важко зосередитися завдання.
• Прояв хронічних симптомів: людина заганяє себе в глухий кут надмірними навантаженнями, працює через силу, що призводить до фізичного виснаження, організм стає сприйнятливим до різних захворювань. На цій стадії проявляється синдром менеджера (відчуття постійної нестачі часу).
• Криза: часткова чи повна втрата працездатності внаслідок загострення чи появи хронічних захворювань. Гостро переживання незадоволеності життям та власної неповноцінності.
• «Пробування стіни»: на роботі нічого не клеїться, кар'єра на межі завершення, хворого оточують суцільні проблеми, враження, що все котиться у тартарари. Фізичне та емоційне виснаження дійшло ступеня провокування небезпечних життя захворювань.

Розвиток синдрому індивідуально, відмінності протікання стадій залежать від мотиваційної сфери у кожному окремому випадку, а також від специфіки професійної діяльності працівника (наприклад, педагог і чиновник щодня спілкуються з різними категоріями людей, рід діяльності та монотонність поставлених перед ними завдань також різняться).

Емоційне виснаження наздоганяє і успішних людей. Наприклад, у підприємця процвітаючийбізнес, він всього домігся: грошей, слави, визнання. Однак що знаходиться на вершині баловня долі наздоганяє розуміння, що далі йти нікуди, що він не може придумати подальшого розвитку для себе, втратив сенс і мотивацію, пройшов шлях від нестримного ентузіазму до порожнечі.

Профілактика та лікування

Запобігти РЕВ цілком реально, головне зрозуміти, що може його викликати. Щоб упоратися із хворобою, спочатку необхідно фізично та емоційно себе розвантажити.

• Розділяйте відповідальність з іншими.
• Не заганяйте себе у рамки.
• Ставте перед собою лише реалістичні цілі.
• Встановлення у житті має бути автентичною, тобто відповідати вашому Я.

На більш занедбаних стадіях вигоряння допоможе лише лікар. Людина бере лікарняний, їде до санаторію, але навіть там продовжує виснажувати себе. Він поставив надмірні вимоги і, не виконавши їх, займається самобичуванням через гострі докори совісті з приводу власної неспроможності.

Медикаменти у разі не помічники, вони дають короткочасне полегшення. Тілесне здоров'я – ось що справді потрібно. Лікар підкаже, як підвищити стресостійкість, змінити ставлення до себе, подолати внутрішній дефіцит відчуття повноцінності.

Якщо відчуваєте, що починаєте «вигоряти», поставте собі прості запитання:

• У чому сенс того, що я роблю? Навіщо це роблю?
• Чи я маю задоволення від того, що роблю? Чи це мені подобається?

Якщо дійшли до крайності, поставте собі таке запитання: чи готові заради цього жити? Негативна відповідь – сигнал змінювати роботу, оточення та взяти тривалий реабілітаційний тайм-аут.