Способи дослідження органів дихання

Діагностикою патологій дихальної системи займається лікар-пульмонолог. Його завдання полягає у визначенні діагнозу та призначенні комплексу процедур із придушення збудника захворювання. Методика дослідження складається з кількох загальних всім аномалій етапів.

1. Збір анамнезу.

При першому відвідуванні лікаря проводиться збір анамнезу. Пульмонолог з'ясовує скарги та сімейну історію хворого. Особлива увага звертається на час появи симптомів та характер їх змін.

Також важливими факторами вважаються наявність супутніх захворювань (патології серця, нирок, печінки, шлунка), інформація про прийняті раніше лікарські препарати та генетичну схильність до порушень у роботі легеневої системи.

2. Фізичний огляд грудної клітки.

При візуальному огляді лікар перевіряє її на асиметричність. Вимірюється дихальна екскурсія, визначається правильність розташування міжреберних проміжків, наявність викривлення хребта, співвідношення частоти, глибини вдихів і видихів.

Крім цього, на наявність хвороби можуть вказувати зміни кольору шкірного покриву, висипання, набухання вен на шиї, набряклість. Прояв оральної крепітації (сторонні звуки у легенях) є симптомом збою бронхіального дренажу.

3. Пальпація.

З її допомогою виявляються ушкодження ребер, збільшення печінки. Якщо при натисканні чується своєрідний тріск, слід звернути увагу на можливість попадання повітря в підшкірну клітковину, що є наслідком розриву альвеол.

Також методом обмацування з'ясовується резистентність грудної клітки. Для цього проводиться здавлювання її в різних площинах та напрямках.

У нормальному стані грудина має бути пружною та податливою, пальпація – абсолютно безболісною. Ригідність або больовий синдром можуть бути викликані ураженням плеври, нервів чи міжреберних м'язів.

4. Аускультація.

Суть цієї процедури полягає у фіксуванні звуків при диханні. Виготовляється вона за допомогою стетоскопа, фонендоскопа або прикладання вуха до дільниці, що досліджується. Визначається характер основного дихального звуку, наявність чи відсутність додаткових шумів, і за їх виявленні – локалізація проблеми.

5. Перкусія.

Цей метод діагностики має схожі функції, як і попередній. Відмінність полягає лише в тому, що аналіз звуків проводиться при нанесенні легкого удару по грудині, внаслідок чого відбуваються коливальні рухи. Мета подібного обстеження полягає у визначенні меж органів і властивостей оточуючих їх тканин.

Для уточнення початкового діагнозу лікар призначає додаткові інструментальні та лабораторні тести. Найпоширеніші процедури:

• ангіографія - Дослідження органів дихання за допомогою введення в судини контрастної речовини. Застосовується при тромбоемболії, раку, артеріовенозній аневризмі;
• комп'ютерна томографія - дозволяє вивчити зображення поперечного зрізу грудної клітки. При цьому рентгенівська картинка виходить дуже чіткою, що дає можливість зафіксувати зміни у системі дихання та лімфатичних вузлах;
• МРТ – допомагає диференціюватися від пухлин, кіст та інших новоутворень без введення контрастної речовини.

Для вивчення газотранспортної функції легень велике значення має аналіз газів крові. Для його проведення потрібна артеріальна кров. При цьому пацієнт повинен бути відпочиваючим та спокійним. Будь-яке відхилення результатів тесту від норми свідчить про неправильну роботу системи дихання.